Я не можу не вірити в Бога,
Адже він мені дарує дива...
Коли в пагорбах моя дорога,
Коли в сльозах мої очі,
Коли від болю задихаюся,
Коли знову встаю з колін,
На плечі Бога спираюся...
Він нічого не чекає натомість...
Коли грішу і каюся теж,
Коли щаслива до сліз,
Йому шепочу: "Дякую, Боже,
Що на руках над безоднею ніс!"
Коли кричала: "Жити не буду!"
І закривалася на замок,
Він, то дарував святе диво,
То знову викладав урок...
І навіть якщо відрікалася
Від безнадії, від усього,
За це небо не лаялося,
А надсилало мого
Смішного ангела земного,
Щоб він мені сльози витирав...
Моя любов - як це багато...
А Бог - він кожному давав
Чарівний дар ще з народження -
Уміння просто так любити!
За все і всупереч сумнівам,
Віддавши любов, щасливим бути...
Хоч на душі зараз тривога,
Пройде погана смуга...
Я не можу не вірити в Бога,
Він усім нам дарує дива...
Автор — Ірина Самаріна-Лабіринт
