Мама не любить тата.
Тато любить маму.
Я підросту і теж
любити нікого не стану.
Вночі знову сварилися.
Думали, я не чую.
Гілки у вікно стукали,
дощ стукав по даху
мені було дуже страшно.
Я нишком плакав.
Не допомагала навіть
плюшева собака.
Як-то заснув. Приснилося,
що у нас все нормально.
Мама знову закохалася
в тата, а тато — в маму.
Ми всі втрьох гуляли.
Стихли і дощ, і вітер.
Матуся обіймала
тата, сміялися діти
і щебетали птахи.
Літо, липень у розпалі.
Це мені тільки сниться.
Ранок в осінній хмари,
мама дзвенить посудом,
здається, скоро сніданок.
Знову не вийшло дива.
Може бути, вийде завтра?!
Тато прийде з роботи,
смачно пахне морозом.
Він принесе мені тортик,
мамі подарує троянди.
Мама одягне сукню,
нігті нафарбує лаком,
сядемо за стіл, захопимо
плюшеву собаку,
будемо їсти торт, співати пісні,
буде зовсім не страшно.
Потрібно співати пісні,
це дуже важливо!
Потрібно сміятися голосніше
і обніматися частіше.
Щоб синам і донькам
не було вночі страшно.
Щоб під ковдрою,
міцно притиснувши собаку,
діти розуміли,
що їм не треба плакати.
Щоб не почути фразу
дитячими голосами:
«Я підросту і теж
любити нікого не стану!»
© Мальвіна Матрасова
