«Роки проходять — а ми й не жили...» — чіпляє за живе

Глибокий вірш.

Роки проходять — а ми й не жили:

Мало сміялися, мало любили.

Бачили мало, трохи більше читали,

І чомусь так сильно втомилися.

Ми поспішали, але час втрачали;

На щастя прагнули, але багато страждали.

Правду шукали, у собі сумніваючись;

Свята чекали, тузі віддаючись.

Часто ми були незадоволені собою:

То підносилися, то падали боляче.

Занадто багато ми в житті боялися,

Рідко долю ми свою довірялися.

Нам все хотілося зрозуміти і освоїти,

Все полюбовно і мудро влаштувати.

Роки проходять — а ми й не жили:

Мало сміялися, мало любили...

Автор — Ірина Шевкуненко

Завантаження...
Розуміємо життя глибше
Нас надихає Клубер