Знаєш, є люди, які «дуже твої»,
Зашиті гострою голкою там, десь всередині.
За них ти готовий своє життя все до краплі віддати,
Вони – наче повітря, яким ти можеш дихати.
Їм все довіряєш, як якщо б це був ти.
Вони – ніби сонце і літні в полі квіти,
Гарячі іскри запаленого в серці вогню —
Улюблені самі, ті, без яких – «не можна».
Знаєш, є люди, які «дуже до сліз»,
Вони не на годину, не на день, а на вічність. Серйозно.
Без них дні і ночі були безмірно порожні,
Вони не спалюють, а надійно будують мости;
Готові мовчки віддати, все, що є за душею,
Щоб у житті твоїм було все і завжди добре.
Вони, ніби Ангели з неба, завжди за спиною,
Тебе бережуть, і зберігають твій душевний спокій.
Якою б долею ні обраний тобі був маршрут,
Пам'ятай: є люди, які люблять і чекають.
Світлана Чеколаева
