Якось до Фаїни Раневської приїхала сестра з Парижа. Від СРСР вона була в шоці...

Історія за реальними подіями!

"Сестра Фаїни Раневської, Ізабелла, жила в Парижі. Через низку обставин вона переїхала до Радянського Союзу. У перший же день приїзду, незважаючи на літню спеку, Ізабелла натягнула фільдеперсові панчохи, одягла шовкове пальто, рукавички, капелюшок, побризкала себе "Шанеллю", і повідомила сестрі:

- Фаїночко, - я йду в м'ясну крамницю, куплю бон-філе і приготую вечерю.

- Не треба! - в жаху вигукнула Раневська. У країні панували процвітаючий дефіцит і вічні черги. Вона розуміла, як це подіє на непідготовлену мешканку Парижа.

- Не треба! - я сама куплю!

- Фаїночко, бон-філе треба вміти вибирати, а я це вмію, - з гордістю заявила Ізабелла і попрямувала до вхідних дверей. Раневська, як панфіловець на танк, кинулася їй навперейми.

- Я піду з тобою!

- Один фунт м'яса вибирати удвох - це нонсенс! - заявила сестра і вийшла з квартири. Раневська зробила останню спробу врятувати сестру від шоку радянської дійсності:

- Але ти ж не знаєш, де наші магазини!
Та обернулася і з поблажливою посмішкою дорікнула:

- Ти думаєш, я не зможу знайти м'ясну крамницю?

І зникла в ліфті.

Раневська впала в крісло, уявляючи собі наслідки першої зустрічі іноземки-сестри з розвиненим радянським соціалізмом.

Але кажуть же, що Бог допомагає юродивим і блаженним: буквально через квартал Ізабелла Георгіївна натрапила на маленький магазинчик, вивіска над яким обіцяла "М'ясні вироби".

Вона зазирнула всередину: біля прилавка юрмилася й гуділа черга, спітнілий м'ясник кидав на ваги відрубані ним хрящі й жили, називаючи їх м'ясом, а в касовому віконці товста касирка з вежею фарбованого волосся на голові, наче собака з будки, періодично гавкала на покупців.

Бочком, бочком Ізабелла пробралася до прилавка і звернулася до продавця:

- Добрий день, месьє! Як ви почуваєтеся?

Покупці зрозуміли, що це цирк, до того ж безкоштовний, і, як у стоп-кадрі, всі завмерли й затихли. Навіть спітнілий м'ясник не доніс до ваг чергову порцію "м'ясних виробів". А колишня парижанка продовжувала:

- Як ви спите, месьє?... Якщо вас мучить безсоння, спробуйте перед сном прийняти дві столові ложки вина..... А як ваші діти, месьє? Ви їх не караєте?..

Не можна карати дітей - можна втратити духовний зв'язок із ними. Ви зі мною згодні, месьє?

- Так, - нарешті видавив із себе оторопілий м'ясник і на підтвердження кивнув.

- Я й не сумнівалася. Ви схожі на мого вчителя словесності: у вас на обличчі проступає інтелект.

Не дуже розуміючи, що саме проступає в нього на обличчі, м'ясник про всяк випадок змахнув з обличчя піт.

- Месьє, - перейшла до справи Ізабелла Георгіївна, - мені потрібно півтора фунта бон-філе. Сподіваюся, у вас є.

- Так, - кивнув м'ясник і пірнув у комору. Його довго не було, вочевидь, він ловив теля, зловив його, зарізав і приготував бон-філе. Повернувся вже зі зваженою і загорнутою в папір порцією м'яса.

- Дякую, - подякувала Ізабелла. І додала: - Я приходитиму до вас щовівторка і щоп'ятниці, о четвертій годині дня. Вас це влаштовує?

- Так, - утретє кивнув м'ясник.

Розплачуючись у касі, Ізабелла Геогіївна потішила товсту касирку, вказавши на її знебарвлене перекисом волосся, закручене на голові у важку вежу:

- У вас дуже модний колір волосся, мадам, у Парижі всі жінки теж фарбуються в блондинок. Але вам краще розпустити волосся, щоб кучері лежали на плечах: розпущене волосся, мадам, прикрасить ваше привітне обличчя.

Улещена касирка всунула два вказівні пальці собі за обидві щоки і почала з силою розтягувати їх, намагаючись посміхнутися.
Коли, повернувшись додому, Ізабелла розгорнула пакет, Фаїна Георгіївна ойкнула: такого свіжого м'яса вона давно не бачила, вочевидь, м'ясник відрізав його зі своїх особистих запасів.

- Бон-філе треба вміти вибирати! - гордо заявила Ізабелла.

Відтоді щовівторка і щоп'ятниці вона відвідувала "М'ясні вироби". У ці дні, рівно о четвертій годині, м'ясник відпускав касирку, зачиняв магазин, вішав на двері табличку "Переоблік", ставив поруч із прилавком велике старовинне крісло, куплене в антикварній крамниці, саджав у нього свою дорогу гостю, і вона годинами розповідала йому про паризьке життя, про Лувр, про Ейфелеву вежу, про Єлисейські поля...

А він, підперши голову долонею, все слухав її, слухав, слухав... І на обличчі його раптом з'являлася несподівана, наївна, дитяча посмішка..."

Яків Сегель

Навколишній Світ не змінюється насильством і лихослів'ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини.

Джерело

Завантаження...
Розуміємо життя глибше
Нас надихає Клубер