В Америці в 1959-му я отримувала за виставу 40 доларів. У дні, коли не танцювала, — нічого. Нуль.
Кордебалету видавали по 5 доларів в день. Добові. Або «жартівливі», як гострили.
А коли пізніше я танцювала в Штатах «Даму з собачкою», американської собачці, з якою я з'являлася на ялтинському пірсі, платили 700 доларів за виставу. Але це так, між іншим.
Грошові розрахунки з артистами в радянській державі завжди були таємницею за сімома печатками. Заборонялося, не рекомендувалося, настійно радили не вести ні з ким розмов на цю делікатну тему. Особливо, як розумієте, з іноземцями.
Прозоро натякали, що зароблені нами суми йдуть в казну, на невідкладні потреби соціалістичної держави.
Кастро вигодовувати? Пшеницю закуповувати? Шпигунів вербувати?..
Пізніше просочилося на світ божий, куди пливли валютні грошики. Наприклад, син Кириленко — двічі Героя Соціалістичної Праці, колишнього секретаря ЦК і члена Політбюро — з моторною компанією дружків-шалапутів регулярно навідувався у савани Африки полювати. На слонів, носорогів, буйволів, іншу африканську дичину. Для забави нащадків партійних бонз позбавляли артистів в поту заробленого, продавали задарма соболині хутра, давню начиння скіфів, живопис. Відбирали гонорари у спортсменів.
Як проіснувати на 5 доларів? Задовольнити потреби сім'ї? Купити друзям подарунки? Ребус.
Стали буденними голодні непритомності. Навіть на сцені, під час вистав. («Ми — театр тіней», — потешали себе артисти.)
Хитрющий Юрок одразу зметикував — так не дотягнуть московські артисти до фінішу гастролей. Став годувати трупу безкоштовними обідами. Справа відразу пішло на лад. Щоки зарозовелись, вилиці порасправились, всі споро затанцювали. Успіх!..
Коли поїздки за кордон стали справою цілком звичним, а таких розважливих імпресаріо, як Юрок, більше не знаходилося, артисти Великого балету почали набивати в дорогу валізи нескоропортящейся «жратвой». Про запас. Консерви, копчені ковбаси, плавлені сири, крупи. Зрушити такий продовольчий баул з місця простому смертному не під силу було. Жижки лопнуть. Лише натреновані на підтримках танцюристи легко розправлялися з непомірною вагою.
На шляху запасливих вставала митниця. Тут на кого попадеш. Коли конфісковували — коли сходило...
Так у всіх нас це на пам'яті, що сумніваюся — чи писати? Для майбутніх поколінь напишу. Нехай дізнаються про наші приниження...
Готельні номери Америк, Англії перетворювалися на кухні. Йшла готування, варіння. По коридорах фешенебельних готелів солодко тягнула харчовим димком. Запах консервованого горохового супу наздоганяв всюди надушених «Шанеллю» і «Діором» тутешніх леді та джентльменів. Радянські артисти приїхали!..
До кінця поїздок, коли московські запаси вичерпувалися, танцюристи переходили на місцеві напівфабрикати. Особливим успіхом користувалася їжа для кішок і собак. Дешево і багате вітамінами. Сил після звірячої їжі — навалом... Між двох стиснутых казенних готельних прасок апетитно смажили собачі біфштекси. У ванній варили в окропі сосиски. З-під дверей по поверхах починав підніматися пар. Запітніли вікна. Готельне начальство приходило в панічне сум'яття. Від дружно включених кип'ятильників вилітали пробки, зупинялися ліфти. Благання не допомагали — ми по-англійськи, мадемуазель, донт андестан. Ферштейн зв?..
Десь у Лєскова сказано, що російський народ завжди виявляв чудеса спритності, особливо в часи сильних прижимок (цитую по пам'яті, тільки сенс). Ось вам, будь ласка...
Кожен «добовий» долар був на великому рахунку. Один з моїх партнерів на пропозицію піти разом в кафе перекусити з щирою відвертістю сказав:
— Не можу, шматок застряє. Їм салат, а відчуваю, як дожевываю черевик сина...
Саранова вакханалія обрушувалася на готелі, де тримали шведський стіл. Протягом декількох хвилин з'їдалося, слизывалось, випивалося все дочиста. До дна. Замешкавшиеся, проспавшие грізно насувалися на персонал, брали за барки, вимагали добавки, волали до совісті...
Ганьба. Стидобу.
Я живопису те, чого сама була свідком. Свій рідний Великий театр. Але те ж саме відбувалося з іншими гастрольними групами. Різниця могла бути в малих відтінках. Зразок: в ансамблі народного танцю Грузії добові становили 3 долари в день...
Хто в срамоте винен?
Яких вважають жебраками, підневільні артисти — або ті, хто вигадував і писав аморальні закони? Поки танцюристи смажили собачі біфштекси на готельних прасках, наші вожді — члени і кандидати в члени Політбюро ЦК КПРС — відлучалися з дому лише з персональної їжею. Спецеда була в оцинкованих ящиках під пломбами (боже збав, отруять вірного ленінця, розбудують шлунок). Спеціальна охорона на спеціальних автомобілях супроводжувала вельможу всюди — раптом зголодніє?..
З книги Майї Плісецької «Я, Майя Плісецька»
