«Хороші люди завжди виняток, подарунок Неба» — приголомшливий текст з книги Майї Плісецької

Що я лівша і все роблю лівою рукою? Що я все життя страждала безсонням? Що я завжди була конфліктна? Лізла на рожен часто даремно?

Могла образити людину просто так, бездумно, несправедливо. Потім каялася... Що в мені поєднувалися полюса — я могла бути марнотратною і жадібною, сміливою і боягузкою, королевою і скромницею?.. Що я почитала живильні креми для обличчя і любила, густо ними намазавшись, розкладати на кухні пасьянси?.. Що була затятою футбольною вболівальницею (за клуб ЦСКА)?... Що любила оселедець, ніжно величаючи її «селедой»?.. Що ніколи не курила і не жалувала курців, що від келиха вина у мене разболевалась голова?... Що була до дурості легковерна і настільки ж — нетерпелива. Чекати не вміла ніколи... Була різка, порывиста... все, все своє життя обожнювала, обожнювала Щедріна?.. Або розповісти тобі, читачу, про свої балетні, професійні звички? Що перед кожним класом, кожним уявленням я заливала в п'яти балетних туфель теплу воду (щоб міцніше сиділа ступня)... Що закручувала радянські гривеники свого трико на стегна, туго притягаючи кінці тасьми на талії: трико тоді добре сиділо... Що більше всього боялася не забути оглянути себе перед виходом на сцену в дзеркалі — соковито чи намазав рот, добре підведені очі, не бути мені сьогодні на людях безбарвною міллю...

Як все це — белиберда, дрібниці? Або дрібниці дописують мій вигляд? Що винесла я за прожите життя, яку філософію? Найпростішу. Просту — як кухоль води, як ковток повітря. Люди не діляться на класи, раси, державні системи. Люди діляться на поганих і хороших. На дуже хороших і дуже поганих. Тільки так.

Кровожерливі революціонери, несамовито присягалися, що на зміну поганим людям нарешті прийдуть одні хороші, — брехали, брехали. Поганих у всі століття було більше, багато більше. Хороші завжди виняток, подарунок Неба.

Стільки розумного, очевидного було виголошено в століттях — з Христа, Будди, Конфуція, Авакума... Хіба почули, почули? Ось і ллється кров, губятся життя, коверкаются долі, надії. Так буде і надалі, в тому немає, на жаль, сумнівів. Людська біологія така. Заздрість, жадібність, підступ, брехня, зрадництво, жорстокість, невдячність... Хіба встоїть проти — чуйність, сердобольність, співчутливість, доброта, самопожертва?.. Дудки. Нерівний бій.

Але в кожному поколінні, у кожному куточку землі, в забутих Богом просторах народжуються і несуть свій хрест Хороші Люди. На них ще й спочиває наша земля. По-російськи сказано дуже точно: не варто село без праведника. Зводити свої тяготи і борні до однієї лише проклятої радянської системи — легковажність. Було все це було. Гидко, гидко було. Але як заважала мені і буденна вульгарна заздрість, амбіції, надуті зарозумілості, наклеп, безглузді чутки. .. Найважче давалося мені незалежність. Ось що вже розкіш. Суєтні люди без кінця прагнули затиснуть мене в свої группировочки, угруповання, загнати під нікчемні прапори, запроторити в свої ряди. Чим і грішна була, але не цим. Промовлю: я була незалежна. Старанно намагалася бути такою. Ніяких привілеїв від можновладців, ні пайків, державних квартир, дач ми НІКОЛИ не мали. Всі заробили своїм потом, своєю працею. Свої «кремлівські пайки» ми купували на московських ринках... Своє живи!.. Я і жила. Собі кажу — чесно. Ні дітей, ні старців, ні братів наших менших — звірина — не ображала. Друзів не зраджувала. Борги повертала. Ласкаво пам'ятала і пам'ятаю. Нікому ніколи не заздрила. Своєю справою жила. Балетом жила. Іншого нічого в житті я робити толком і не вміла. Мало тільки зробила. Куди більше могла. Але і на тому спасибі. Спасибі природі своїй, що выдюжила, не зламалася, не здалася.

З книги «Я, Майя Плісецька»

Джерело

Завантаження...
Розуміємо життя глибше
Нас надихає Клубер